Накопичувальне страхування життя і пенсійна реформа.

 

У світлі проведення пенсійної реформи сьогодні дуже багато говорять про недержавне пенсійне забезпечення. Але незважаючи на те, що з'являється безліч публікацій, проводяться семінари та конференції, спостерігається чітка тенденція, спрямована на перебільшення ролі недержавних пенсійних фондів (НПФ), у зв'язку з чим у пересічного громадянина  може скластися невірне враження, що НПФ є основною (головною) ланкою пенсійної реформи. 
 
Справа дійшла до того, що деякі фінансово-промислові групи, які вже створили власні НПФ, по-своєму трактують пенсійне законодавство, заявляючи, що третій рівень реформованої пенсійної системи (недержавне пенсійне забезпечення) - це недержавні пенсійні фонди. Згідно ж із Законом України «Про недержавне пенсійне забезпечення», на сьогоднішній день існують три суб'єкти, які мають право здійснювати діяльність у цьому сегменті ринку. Це НПФ, комерційні банки та страхові компанії, які мають ліцензію на страхування життя. 
 
Не вдаючись в історію прийняття цього закону і дискусію про те, чим загрожує ситуація, коли дискримінаційна диспропорція стосовно банків  і страхових компаній переходить з тексту документа в державну підтримку і пропаганду НПФ, хочемо звернути увагу на ряд фактів, які повинні переконати в тому, що саме страхові компанії зі страхування життя є найбільш розвиненим сегментом ринку небанківських фінансових послуг, який має досвід роботи з «довгими» грошима і краще за всіх виявився підготовлений до пенсійної реформи. Адже тільки страхові компанії мають у своєму арсеналі необхідну методологічну та технічну базу, сертифікованих фахівців з актуарних розрахунків, а також практичний досвід у наданні послуг населенню за програмами довгострокового накопичення. 
 
В даний час в розвинених країнах страхові компанії є найбагатшими фінансовими інститутами. Поліси довгострокового накопичувального страхування життя (далі ДНСЖ) є приблизно у 90% дорослого населення. Таким чином, накопичувальне страхування життя, формально залишаючись добровільним, фактично перетворилося на обов'язкове. У багатьох європейців виробився ряд стереотипів, згідно з якими майно, життя, здоров'я просто не можуть бути не застраховані. Так, наприклад, громадяни США мають в середньому близько 15 страхових полісів і витрачають, з розрахунку на одну людину на рік, у межах кількох тисяч доларів. Від наявності відповідного поліса для них залежить дуже багато чого: навчання, кредит у банку, пенсія і т. д. ДНСЖ тому називають навіть будівництвом нації. 
 
Основною перевагою страхових компаній перед іншими суб'єктами недержавного пенсійного забезпечення є виключне право гарантування виплати пенсій у разі отримання інвалідності або у разі смерті застрахованої особи. Крім того, відповідно до згаданого закону, тільки страхові компанії зі страхування життя мають право здійснювати виплати довічних пенсій. Ті ж НПФ можуть запропонувати вкладнику лише строкову ренту (довічні ренти НПФ купує у страхової компанії). У такій ситуації їм просто не вигідно розвивати напрям пенсійного страхування. 
 
Різноманітність страхових продуктів і можливість гнучкого підходу до кожного клієнта - одне з важливих переваг страхових компаній у порівнянні з іншими учасниками недержавної пенсійної системи. Існують і інші позитивні сторони. Це можливість самостійно визначати розмір своєї майбутньої пенсії і віку, з якого почнуться страхові виплати, гарантований розмір інвестиційного доходу, завдяки чому клієнт точно знатиме мінімальний розмір одержуваних виплат та їх періодичність, а також на яку допомогу може розраховувати сім'я в разі його смерті. 
 
Підготовленість компаній зі страхування життя до пенсійної реформи обумовлена тим, що вона(реформа) проводиться вже більше  6-ти років. Раніше ця діяльність називалася не пенсійне страхування, а довгострокове страхування життя. Мова йде в основному про 10-літні  договори страхування, оскільки 5-10 років - мінімальний термін для пенсійних накопичень. За деякими оцінками, страхові поліси, приурочені до пенсійного віку, займають 20-30% лайфового ринку. Це пов'язано зі створенням сприятливих умов для розвитку страхування життя та пенсійного страхування. Сюди відноситься і можливість віднесення страхових платежів на валові витрати в межах 15% від середньомісячної зарплати страхованого працівника при корпоративному страхуванні (тобто за рахунок коштів підприємства), а також податкові пільги при здійсненні страхових виплат. 
 
Для громадян, які уклали індивідуальні довгострокові договори страхування життя, передбачена можливість надання податкового кредиту. Іншими словами, після закінчення року податки, сплачені з певної суми платежів зі страхування життя, можуть бути повернуті такій фізичній особі за умови подання ним податкової декларації. 
 
Будь-яка з виплат за договором страхування життя може бути конвертована в той чи інший вид пенсійного страхування, а будь-яка програма передбачає можливість як відразу забрати накопичені кошти, так і перетворити їх у пенсію (серію регулярних ануїтетних виплат) або ренту (довічну або виплачувану протягом певного терміну). У разі передчасного відходу з життя працівника його сім'я отримає суттєву матеріальну підтримку. 
 
За допомогою довгострокового страхування життя громадяни мають можливість забезпечити свою старість, гарантовано накопичити кошти на освіту, на велику покупку, на весілля, на освіту дітям і т. д. Очевидно, що громадяни зацікавлені в тому, щоб довгострокове страхування життя було «донесено» до них у зручних і зрозумілих споживачеві формах, а держава, у свою чергу, зацікавлена в розвитку довгострокового страхування життя як джерела «довгих» кредитних ресурсів і способу компенсації недостатніх соціальних гарантій. 
 
Страхування життя дозволяє залучати інвестиції в регіон. Так, наприклад, якщо хоча б у кожного третього жителя Україні був би поліс накопичувального страхування життя, то місцева економіка отримала б величезний інвестиційний ресурс. Страхування життя в певних ситуаціях може стати бюджетозамінюючим механізмом в умовах дефіциту бюджетних коштів. За допомогою страхування життя можна не тільки зберігати кошти, але і примножувати їх. 
 
У рамках сім'ї можна вирішувати такі глобальні проблеми, як накопичення на первинний внесок при придбанні квартири через іпотеку. У цьому випадку навіть при самому негативному розвитку подій (наприклад, загибель годувальника сім'ї) близькі не залишаться знедоленими і зможуть гарантовано отримати житло без участі держави. Засоби страхування життя можна також інвестувати в акції місцевих підприємств, цінні папери, нерухомість і т. д. Тобто, не залучаючи зовнішніх інвесторів, самим вирішувати проблеми регіонального рівня. 
 
Держава продовжує стимулювати інтерес до довгострокового накопичувального страхування життя шляхом введення нових податкових пільг і розробки нових законопроектів. Зокрема, для осіб, які уклали індивідуальні договори страхування життя, дозволено видавати кредити під заставу викупної суми (тобто частини внесених коштів). Перевагою такого кредитування є простота оформлення і видачі таких кредитів і, найголовніше, низька вартість такого кредиту. 
При отриманні кредиту на купівлю квартири, будинки, машини і наявності поліса довгострокового накопичувального страхування життя родичі позичальника можуть бути спокійні в тому, що в разі його смерті страховка повністю покриє заборгованість по кредиту і банк не буде у них вилучати заставне майно (квартиру, будинок і т. п.). 
Накопичувальне страхування в Україні має велике майбутнє і величезні перспективи зростання. 
 
Джерело: «Корпоративні Медіа Україна»