Пенсійна реформа в Україні.

Багато століть, а може і тисячоліть турботу про людей похилого віку брали на себе діти і онуки. Сім'ї тоді були великими - по 6-7 і більше осіб. Натурально і тоді людей похилого віку було непросто прогодувати, які, до речі, ні про який відпочинок і мріяти не могли, але старанно працювали "на сім'ю" до останнього. Але час йшов, сім'ї почали скорочуватися, люди похилого віку стали жити окремо, а забезпеченість суспільства збільшувалася.
Тоді виникла гуманна  ідея - перекласти турботу про старших на суспільство, тобто, змушуючи всіх працездатних платити потроху, забезпечуючи усім людям літнього віку гідне існування. На підставі цієї ідеї на початку минулого століття в Німеччині канцлером Бісмарком і була синтезована Солідарна система обов'язкового пенсійного забезпечення, яка і зараз діє в Україні.
Статистика свідчить про її неефективність, оскільки державна пенсія може забезпечити пенсіонеру дохід, що дорівнює близько 30% його передпенсійного заробітку. Тому у людей пенсійного віку наближення дати виходу на пенсію не викликає особливого захоплення - адже в цьому випадку рівень їх життя знизиться втричі, мимоволі змушуючи продовжувати трудову діяльність.
Виникає питання: чому люди чесно працювали все життя, з їхньої зарплати вироблялися значні відрахування до фондів соціального страхування, а, досягнувши пенсійного віку, вони змушені жити на мізерну пенсію.
Відповідь проста: в Україні назріла демографічна криза - населення "старіє", тобто виникає диспропорція у співвідношенні молодого і літнього населення - це і є головною причиною збоїв в роботі Солідарної пенсійної системи. Сьогодні за оцінкою експертів в Україні на 1000 працюючих припадає близько 900 пенсіонерів, а середній розмір пенсії становить 1/3 від офіційної зарплати (і це на тлі того, що фактична платня у більшості людей вища, ніж відображено у відомостях).
Мусимо зауважити, що демографічне питання - це проблема, яка стоїть не тільки перед Україною, але і хвилює європейські країни, США і Японію.
Світова спільнота вирішило проблему пенсійного забезпечення наступним чином: була розроблена і впроваджена Система недержавного пенсійного забезпечення, яка полягає в тому, що включає в себе забезпечення людини додатковою недержавною пенсією шляхом перерахування коштів, як за рахунок роботодавця, так і за власний рахунок громадянина.
У липні 1997 року Каб.мін. України затверджує «Програму пенсійної реформи». Головна мета реформи - ефективне вирішення соціального захисту громадян, здійснення підйому економіки України.

Планується встановити трирівневу пенсійну систему:

Перший рівень - це реформована солідарна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Другий рівень - накопичувальна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Третій рівень - система недержавного пенсійного страхування.

Домінуюче місце у пенсійній системі залишається за нині чинною солідарною системою, сенс якої полягає в тому, що гроші платять одні, а отримують інші. І в цьому основний недолік цієї системи.
Знову, як і десятки років тому, проблеми пенсійного забезпечення перекладаються одним поколінням на інше, але й на цей раз на нечисленне покоління, яке буде не в силах прогодувати «бебі-бумерів». Гідне жалю, що законодавці прямо і відверто не сказали 40 і 50-ти річним людям, що солідарна система закінчиться на їх поколінні, що вони зобов'язані сьогодні допомагати забезпечити пенсією тих, кому за 60 і 70 років, але собі на пенсію вони повинні накопичити самі . Напевно, це називається «політикою».
Але так чи інакше, поки ще працездатні та міцні 40-50-річні громадяни перебувають в ілюзії, багато хто з них сподіваються, що яку-не-яку госпенсію вони все ж таки отримають. Безперечно, ці люди відчувають, що світ змінився. Але майже ніхто не пояснює їм причин, і головне, наслідків цих змін. Перевага нової системи в тому, що всім, у тому числі і «бебі-бумерів», яким сьогодні ще далеко до 60-ти, дається шанс самостійно вирішувати свою пенсійну проблему
Принцип трирівневої пенсійної системи прописаний в Законі "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", що вступив в силу в 2004 році. Однак цей документ не визначає терміни введення другого рівня, а тільки вказує, за яких умов може бути прийнятий закон про створення накопичувальної системи.
Створення Другого рівня пенсійної системи означає впровадження в нашій країні системи загальнообов'язкового накопичувального пенсійного страхування.
Суть такої системи полягає в тому, що частина обов'язкових внесків до пенсійного фонду (загальний рівень таких відрахувань залишимося незмінним) накопичується в єдиному Накопичувальному фонді і обліковується на індивідуальних накопичувальних пенсійних рахунках громадян, які (і на користь яких) сплачуються такі внески.
Ці гроші інвестуються в економіку країни з метою отримання інвестиційного доходу і захисту їх від інфляції. Управління пенсійними коштами здійснюють компанії з управління активами (для яких ця діяльність є професійною і ліцензування), обраними на конкурсній основі. При інвестуванні пенсійних активів компанії будуть діяти відповідно до вимог законопроектов щодо напрямів інвестування, ринків на яких можна тбудет здійснювати інвестиції, і вимог деверсіфікаціі (вкладення коштів у вазние напрямки) інвестиційних вкладень. Безпосереднє збереження пенсійних активів буде здійснювати банківська структура-тримач, яка буде нести відповідальність за цільове використання цих актівів.Кошти, які обліковуються на індивідуальних накопичувальних пенсійних рахунках громадян будуть власністю цих громадян, і вони зможуть скористатися ними при досягненні пенсійного віку (або, у випадках передбачених Законом, раніше цього терміну, наприклад у випадку інвалідності). Виплати з Накопичувального фонду будуть виплачуватися додатково до виплат із солідарної системи.
Введення Другого рівня пенсійного страхування дозволить:
-збільшити загальний розмір пенсійних виплат завдяки отриманню інвестиційного доходу (сукупний середній розмір пенсійних виплат із солідарної та обов'язкової накопичувальної системи очікується на рівні 50-60% середньої зарплати в Україні, а зараз такі виплати складають близько 30%);
-посилити залежність розміру пенсії від трудового вкладу громадян, а значить посилити зацікавленість громадян та роботодавців у виплаті пенсійних внесків;
-зменшити «податковий прес» на фонд оплати праці роботодавців за рахунок перерахування частини обов'язкових пенсійних внесків до Накопичувального фонду, які будуть здійснюватися із зарплати працівників;
-можливість наслідування коштів, які обліковуються на персональному пенсійному накопичувальному рахунку, родичами застрахованої особи;
-створити потужне  джерело інвестиційних ресурсів для зростання національної економіки;
-збалансує ризики виплат низьких розмірів пенсій між першим та другим рівнем пенсійної системи, і таким чином застрахувати майбутніх пенсіонерів від негативних демографічних тенденцій та коливань у економічному розвитку країни;
-підвищити  ефективність управління системи пенсійного забезпечення за рахунок передачі недержавним компаніям функцій управління пенсійними активами.

Впроваджуватися другий рівень буде лише після формування необхідних економічних умов і створення налагодженої, ефективної системи державного нагляду і регулювання в цій сфері, а також ефективної інфраструктури.


ВАЖЛИВО:
Законопроектами, також передбачається, що  громадянам буде надано право, у разі їх бажання, перевести їх обов'язкові пенсійні збереження з Накопичувального державного фонду в обраний ними недержавний пенсійний фонд (тобто на третій рівень). Це дозволить застрахованим громадянам самостійно вирішувати, яка інвесіціонная політика більшою мірою відповідає їх уявленням про інвестування пенсійних збереження, і отже - більше впливає на розмір своєї майбутньої пенсії.


До недавніх пір введення накопичувального рівня перешкоджало кілька чинників. Останнім часом бюджет Пенсійного фонду був дефіцитним . При запровадженні другого рівня Пенсійний фонд втратив би частину внесків і проблема дефіциту посилилася б. Жоден уряд не хотів брати на себе таку відповідальність. Зате перед кожними виборами пенсії помітно підвищувалися, у зв'язку з чим і виникали проблеми з наповненням фонду.
При запровдженні пенсійної реформи  пенсійний внесок працюючого українця розділиться на дві частини: одна піде до солідарної системи, інша - на індивідуальні рахунки в накопичувальній системі. У накопичувальний фонд громадяни будуть щомісяця відраховувати від 2 до 7% зарплати.


ВАЖЛИВО:
Ті, хто старше сорока років, не зможуть брати участь в накопичувальній системі, за що отримають компенсацію у вигляді більшого коефіцієнта за кожний рік стажу при розрахунку пенсії із солідарної системи. Але в будь-якому випадку, люди, що народилися раніше 1969 року, опиняться в незавидному становищі - їх пенсії навряд чи досягнуть половини нинішнього заробітку. Проте все одно це краще, ніж ті перспективи, які відкриються, якщо країна збереже однорівневу солідарну пенсійну систему. За оцінками Міністерства праці та соціальної політики, в такому випадку співвідношення середньої пенсії та середньої зарплати через двадцять років знизиться до 20%.

І останнє - впровадження третього рівня - системи недержавного пенсійного забезпечення. Це єдиний шлях для тих 40-50 річних громадян, які волею долі опинилися на зламі двох пенсійних епох. І в Україні (на відміну від братніх сусідніх держав) вже створені всі необхідні умови для успішного подолання пенсійного кризи середнього віку.
Україна, твердо вирішивши оріентірваться на курс євроінтеграції, прийняла на себе зобов'язання  адаптувати українське страхове законодавство для закордонних страхових компаній. Для цього було прийнято низку законопроектів:
- По-перше, вступила в силу 7 листопада 2001 нова редакція Закону України «Про страхування», який наблизив наше страхове законодавство до європейських стандартів у сфері страхування життя, тим самим став відповідати світовим стандартам;
-По-друге, внесено до Закону про оподаткування прибутку спеціальні норми, що дозволяє підприємствам, які уклалали довгострокові договори страхування життя своїх співробітників, відносити всі або частину цих витрат на зменшення оподатковуваного прибутку, а також норми, що звільняють від оподаткування страхові компанії, що здійснюють страхування життя;
-По-третє, стали очевидними переваги довгострокових договорів страхування життя, наданими як страхувальникам, так і застрахованим особам, перед накопиченням грошей у банках;
-По-четверте, вийшли на український ринок в 2002 році найбільші в світі страхові компанії «ALICO», а так само один з найстаріших у Європі страхових концернів «GrazerWECHSELSEITIGE». За Законом «Про страхування», страхування життя можуть займатися тільки ті страхові організації, які мають статутний фонд у розмірі не менше 1,5 млн. Євро, і які одержали ліцензії уповноваженого органу. (Компанії АLICOі Grazerмають безстрокові ліцензії на здійснення своєї діяльності).
Основна мета страхування життя - накопичити гроші для фінансової захищеності, Тому таке страхування називають ще накопичувальним, і вона передбачає виплату страхової суми в будь-якому випадку - як у випадку смерті застрахованої особи, так і у випадку дожиття особи до дати, визначеної договором.
1 січня 2004 набули чинності три важливих Закону:
- Закон України від 09.07.2003г. № 1058-4 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»:
- Закон України від 09.07.2003г. № 1057-4 «Про недержавне пенсійне забезпечення».
- Зміни і доповнення до Закону «Про оподаткування прибутку підприємств», згідно з якими юридичні особи можуть віднести платежі по довгостроковому накопичувальному страхуванню життя своїх співробітників на валові витрати, у межах 15% від зарплати, отриманої кожним конкретним співробітником протягом звітного періоду. Аналогічну пільгу отримує і фізична особа, якщо вона самостійно оплачує свій договір довгострокового накопичувального страхування, в межах 1.4 прожиткових мінімумів на місяць. При цьому по кінцю року така фізична особа має право включити такі самостійно сплачені внески до податкового кредиту, подавши податкову декларацію, і отримати від держави відшкодування прибуткового податку, що входить до складу такого внеску. Тобто наприклад, якщо громадянин сплачує 5000 грн.в рік за договором довгострокового страхування життя, держава зобов'язана відшкодувати йому прибутковий податок з такої суми (за умови подання декларації) у розмірі 5000 * 15% = 750 грн.
Таким чином, Україна на законодавчому рівні стимулює своїх громадян, які дбають про своє майбутнє самостійно.
Пенсійна реформа в Україні йде вже кілька років. І пов'язана вона не стільки зі зміною законодавства, скільки зі зміною мислення громадян, все більше число яких вже не сподівається на державне пенсійне забезпечення, а воліє розраховувати на свої власні заощадження.
Але і з придбанням нашими громадянами можливості долучитися до світових цінностей, у формі участі у міжнародних інвестиційних проектах, тобто придбати собі і своїм родичам страхові накопичувальні прграмми найбільших відомих світових брендів, далеко не всі наші громадяни зможуть скористатися такою можливістю. Чому?
Тому, що
-По-перше: таку програму можуть собі дозволити ті громадяни, у яких є можливість відкладати собі мінімум 135 грн. на місяць.
- По-друге: існують обмеження як за віком, так і за станом здорв'я.
- В третіх: далеко не всі професії підходять під такі програми.

 Джерело: news.finance.ua- форум